fbpx
Сьогодні
ПОПРИ ВСЕ. #НЕБАЙДУЖА МОЖЕ
Від продажів на рибній базі до багатомільйонного холдингу
Наталія Шмігельська про те, як побудувати свій бізнес і бути щасливою
Формуючи список героїнь для проєкту "#Небайдужа. Попри все", я практично одразу подумала про Наталію Шмігельську. По-перше, ми одного разу зустрічалися і мені запам'яталася її розповідь про те, як в дев'ятнадцять років вона в старенькому «Опелі» возила охолоджену курку на базар. А по-друге, я просто відчула, що саме вона може бути прикладом завзятості та віри в себе для кожної жінки.

Наталія — засновниця холдингу «Асторг», компанії «Укрптахосервіс», торгових марок «Готово» і «Фудмама». У 24 роки наша героїня вже стала доларовою мільйонеркою. Зараз пише книгу, навіть під час пандемії придумує масштабні бізнес-проекти, виховує двох дітей, подорожує.

І водночас залишається дуже безпосередньою і відкритою, навіть згадуючи ті випробування, які їй довелося пройти на шляху до свого успіху.

Інна Єщенко, журналістка "Рубрики"
«Так, дівчатка, виберімо образ для інтерв'ю. Я ґрунтовно підготувалася до вашого приїзду», — говорить Наталя, заходячи у свій офіс. Для неї дрібниць не буває.

Інтерв'ю починається майже відразу. Звичайно ж, ми говоримо про підприємництво, стереотипи про жінок, а також — про пошуки щастя, на які у Наталії пішло більше десяти років.

Робота по 11 годин на день, перша машина в 19 років і зрада бізнес-партнера
«А ви не читали мій останній пост випадково? Як я переїхала до Києва. Я про це ніколи не розповідала. Для вас буде ексклюзив»
Підприємницький талант у Наталії проявився ще в дитячому віці. Дівчинка любила грати в магазин, постійно намагалася комусь щось продати: починаючи від татового улову на рибалці та закінчуючи «Оріфлейм». «До мами на завод ходила в бухгалтерію, вони там багаті були в ті часи», — згадує Наталія.

Після школи вона вступила до медучилища. І тут почалася перша перевірка на завзятість і віру у свій талант.

«Мені медицина взагалі не подобалася, але батьки вважали професію лікаря перспективною. Я чітко розуміла, що це не моє. Шкода уявити пацієнтів, які у мене могли б бути в майбутньому. І я проявила сміливість, переконавши батьків, що мені потрібно йти в економічний університет».

Але вже на першій парі дівчина зрозуміла, що їй взагалі не хочеться вчитися — як ніби вона виросла вже з цих «штанів».
«Тоді я без дозволу батьків перейшла на заочну форму навчання і пішла шукати роботу. Шукала посаду помічника керівника. У свої сімнадцять років я ходила по цих співбесідах, сиділа в чергах з іншими дівчатками, і мене все це так дратувало!»
Пізніше Наталія все ж зізналася батькам, що перейшла на заочку. Вони дали їй гроші, відкладені на навчання, — з умовою, що тепер дівчина буде утримувати себе сама: приймати рішення, брати на себе відповідальність і бути самостійною.

«На ці гроші я купила собі дублянку і чоботи. Щоб поважно виглядати. Дала в газету оголошення, що дівчина приємної зовнішності шукає роботу керівника. Звичайно, були різні пропозиції: перевіряли мою готовність, так би мовити.

І ось одного разу за оголошенням я приїхала на гуртову базу. Хоч там і не було так красиво, як в інших офісах, але в цьому всьому я побачила свої ігри в магазин. Я залишилася там працювати.
У мене був один вихідний — неділя. Працювала з 8 до 9. Дуже швидко розвивалася, тому що розуміла, як це все має бути організовано. Я прийшла працювати на базу майже в вісімнадцять років. І в дев'ятнадцять уже купила собі першу машину»
Незабаром Наталія почала пробувати займатися бізнесом. Вона зрозуміла, що на ринку з'явився новий продукт — охолоджена курка. Її сестра саме працювала в супермаркеті. Там дівчина купила першу партію товару і повезла на базар клієнтам, які на гуртовій базі купували у неї рибу.

«Тоді я задумалася про свою базу. Знайшла інвестора, готового вкластися в проєкт. Я збиралася торгувати куркою, а ще — завозити імпортну рибу. Саме одна моя подруга возила рибу з Росії. Я підтягла її до себе. Пів року ми готувалися до відкриття. Я навіть не думала про гроші, просто удвох веселіше».
Це був 2004 рік. На ринку криза. У інвестора Наталії почалися проблеми з фінансами. Але найскладнішим випробуванням став не дефіцит грошей, а зрада подруги.
«У якийсь момент ця дівчина приходить до мене і каже, що мій інвестор не може дати нам необхідну суму грошей, тому вона пропонує мені працювати за 20% від прибутку, навіть не оформляючи. Попри те, що ми вже знайшли приміщення, зробили ремонт — вже все було готово.

Я давно пішла з постійної роботи й дуже чекала моменту запуску власного бізнесу. Це була моя мрія. І тут, по суті, вона мене кидає».

Фактично всі свої кошти Наталія інвестувала в майбутнє підприємство. Після розриву відносин з бізнес-партнеркою вона залишилася ні з чим.

«У мене не залишилося грошей, щоб платити за орендовану квартиру. І через тиждень після того, як закінчується страховка, я перевертаюся на машині.

Моя мрія, якою я жила пів року, просто щезла. Мені потрібно повертатися жити до батьків, знову йти працювати найманим співробітником до своїх же конкурентів. По суті, в один момент я залишилася без нічого. У мене була страшна депресія».

Зараз Наталя каже про це порівняно спокійно. Відчувається хвилювання від емоційних спогадів, але це вже сприймається як досвід, пройдений шлях. І цей нелегкий шлях, можливо, був найкоротшим до нового етапу в житті.
«У 2005 році я наважуюся переїхати до Києва, розуміючи, що в Харкові розвитку у мене не буде. Ну як? Я раніше з цими людьми конкурувала, а тепер повинна опустити голову і піти до них в наймані працівники?

Моя двоюрідна сестра в Києві на Оболоні знімала «хрущовку». Це була двокімнатна квартирка з маленькою кімнаткою, там ще холодильник стояв. А взимку ми завішували вікно ковдрою, тому що дуло холодне повітря»
У столиці дівчина відправилася працювати до своїх колишніх постачальників. І хоч попередній роботодавець, відчуваючи конкуренцію, дав їй погані рекомендації, на роботу її все ж взяли. По суті, Наталя почала будувати кар'єру з нуля в новому місті. Але напрацьований досвід все ж знадобився їй і в столиці. Якраз тоді почався дефіцит курки — попит на неї зріс. І тоді, паралельно працюючи в компанії, дівчина налагодила свій мінібізнес.
«У коридорі я продавала курку, а за столом — рибу. Внаслідок того, що в перші ж місяці я стала менеджером з найбільшими продажами, ніхто не реагував на те, що у мене там свої ще справи відбуваються».
Так почався бізнес Наталії Шмігельської в Києві. До процесу вона залучила всю сім'ю. «Батьки потрапили під скорочення на заводі та прийшли мені на допомогу. Тато в мене був логістом — збирав гроші, мама — фінансовим директором, і допомагала сестра — робила накладні та возила курку». Через кілька місяців дівчина пішла з компанії та стала працювати на себе.
«Я не злякалася — і пішов великий бізнес»
У Наталі є одна дуже цікава здатність — навколо себе помічати можливості та перспективних людей. Працівників вона шукала всюди, навіть в найбільш незвичайних місцях.

«Першою співробітницею у мене була моя інструкторка з аеробіки. Ми з нею на колінах виписували накладні.

Потім я зняла кабінет, найняла ще працівників. Комірником у нас був хлопець з заправки. Мені сподобалося, як він обслуговує клієнтів, і я подумала, що хочу, щоб в моєму бізнесі був такий же сервіс. І я його найняла.

А найкращим менеджером у мене була колишня працівниця совдепівського м'ясокомбінату. Така, знаєте, жінка-закупівельниця за 60 років. Вона відразу з усіма порозумілася. Робила найбільші продажі, тому що у всіх м'ясокомбінатах працювали такі ж жінки».

Перша машина з товаром стала невдачею. Постачальник надіслав цілу фуру простроченої шкури. Етикетки були підроблені.

«М'ясокомбінат брати її не хоче, а постачальник відмовляється приймати назад. Ось це був стрес.

Я вклала в товар весь оборотний капітал. Потрібно було якось вирулювати. Пам'ятаю, тоді я сказала, що нічого вже не хочу, ніяких бізнесів. Повернуся до Харкова і буду там продавати.

Але буквально трохи часу пройшло, і я думаю: ну потроху буду щось робити далі. Напевно, завдяки тому, що я не злякалася і почала потрохи пробувати, і пішов великий бізнес».

На питання, що допомогло Наталії подолати ці труднощі, вона не замислюючись відповіла: «Впертість»
«Я з дуже небезпечного району Харкова. Там таке оточення… Якщо ти будеш слабким, то заклюють. Ось звідти ця впертість і впевненість, що я не слабка. Я що, злякаюсь цього моменту?

Але мені ще здається, що у кожної людини є схильність, призначення. І якщо все-таки не йти на поводу своїх страхів, можна вчасно взяти своє».

Перерва між стресами була невеликою. Тільки дівчина охолола і перебудувалася на продовження своєї справи, як трапилася ще одна неприємність. Навіть більша, ніж попередня.
«Відбувається так, що фура з охолодженою куркою з Криму виїжджає в незрозумілому напрямку. Якісь шахраї завантажили мій товар в машину і зникли. Це була знову вся моя оборотка. Шкура-то була дешевше. А заморожені кури — це дуже дорого.

І знову настав момент, коли я мало не зламалася. Стільки часу я працювала, щоб ці гроші заробити, і все знову втратила. Всю увага я направила на те, щоб знайти цю фуру. Але потім зрозуміла, що марно віддавати туди енергію, засмучуватися і концентруватися на тому, чого не повернути. Навіть якщо я знайду цих людей, то цієї курки вже немає.

Я знайшла в собі сили та перемкнулася на нову хвилю: краще витрачу енергію там, де ці гроші зможу знову заробити. Ось таким чином я навчилася концентрувати увагу не на тому, що було, а на тому, що я можу взяти зараз».

І дівчина почала шукати нових клієнтів, домовлятися з постачальниками, забезпечувала сервіс, налагоджувала контакти.

«Суми угод доходили вже в якийсь момент до 5 мільйонів доларів, і контрагенти, бачачи мене у 20 з копійками років, говорили: «Наталю, а ви не поїдете з валізою на острів?».
«Маски-шоу», або підприємництво за Януковича
Насправді говорити щось про це зараз вже нескладно, а ось уявити тільки: в одному із сегментів бізнесу столиці з'являється гравець, що швидко набирає обертів. І цей гравець — молода дівчина з Харкова, яка відкриває нові філії, купує одне за одним виробництва, стає небезпечним конкурентом на ринку.

«Я розуміла, що коли ми дійдемо до стелі, ніхто не дасть мені можливості вийти на експорт. Тому що я стану дуже проблемною в плані об'ємоформуючого клієнта.

Я була в постійному стресі. Бізнес величезний, завжди є складнощі. І мені, дівчині у 26 років, завжди потрібно було удавати — що я доросла, щоб мене сприймали як рівну.

На якісь зустрічі я навіть не ходила, щоб не злякати контрагентів. Вони-то знали, що є якась власниця Наталія. Але самі вже фантазували, хто за мною стоїть. А я цього не заперечувала. Мені вічно малювали якісь там образи. Я ж думала: нехай вони там собі щось уявляють».

Такий образ Наталі доводилося підтримувати, щоб захистити себе і свій бізнес. Зокрема — і від корумпованих служб, які лютували в часи президентства Януковича. До тих пір, поки вони думали, що за нею хтось стоїть, бізнес не чіпали.
«Одного разу випадковим чином за клієнтом прийшла перевірка і вони зрозуміли, що за мене ніхто не подзвонив, ніхто не захистив. Після цього у нас раз на три місяці почалися "маски-шоу" з театральними постановками.

Вони розуміли: чим страшніша вистава, тим більша ймовірність отримання грошей. Це був дуже непростий період. Таке і чоловікові в бізнесі пройти непросто. Було дуже страшно»
Випробування в бізнесі в той період наклалися і на особисті переживання дівчини. Через сильний стрес вона погладшала на 10 кілограмів буквально за півтора місяця. Наталя провалилася в депресивний стан.
«Це дно. Тобі не хочеться ні з ким спілкуватися, нікуди ходити, нікого бачити, тебе нічого не цікавить у цьому світі. Просто скоріше закінчився б день і скоріше б заснути, а краще і не прокинутися.

А тут ще ці всі "маски-шоу". Ти не розумієш взагалі, що робити. На них нічого не впливає. Ми йдемо в суд, а суддя сам шокований: це все незаконно. А вони кажуть: "Нам все одно, ми будемо стільки справ відкривати, скільки нам захочеться". З юридичної частини у мене не було ніякого захисту взагалі. Не було навіть соцмереж. Нікому було скаржитися».

Краще відштовхнутися від дна, ніж все життя пурхати в повітрі
І в цій точці наша розмова переходить вже в площину духовного і психологічного розвитку. Наталя переконана, що випробування, які ми проходимо в житті — це своєрідна гра, і у кожного є шанс перейти на новий рівень. Правда, якщо вдасться впоратися з труднощами та не зламатися.
«Я тоді знайшла духовного наставника. Він мені допоміг пройти це все, пояснюючи, що кожному випробування даються по їх силі. Тільки він мене міг підняти з дивана. Ми робили якісь вправи, йогу, він змушував мене бігати. Мені потрібно було знаходити віру в себе. Мені здавалося, що у Бога є план на мене, і він мені намалював стратегію розвитку, емоційного зростання, внутрішньої сили. Цим я себе заспокоювала. Я вірила, що мене в образу ніхто не повинен дати. Здавалося, що все-таки хтось зверху дивиться і контролює процес.

Я вважаю, що краще вже відштовхнутися від дна, — так можна швидше вистрибнути, ніж все життя пурхати в повітрі, не торкаючись землі. Тому що в такому випадку високо ти не піднімешся ніколи».
Духовне зростання у Наталії почалося у 2006 році. Тоді вона потрапила до Індії — поїхала туди в йога-тур.
«Я взагалі не планувала якось духовно розвиватися. Але чисто випадково наша група потрапляє в якийсь ашрам (оселя мудреців і самітників в стародавній Індії, яка зазвичай розташовувалася у віддаленій місцевості — прим. ред.). До нас там не було жодної білої людини. Було дуже багато людей і мене поклали спати в загальну кімнату на матраці. У мене був шок. Після 5-зіркових готелів — і таке.

В моїй чашці з водою втопилася муха, в салаті — чиєсь волосся. Мене вже всю трясло. Але тут з'явився один чоловік і сказав, що тут таке місце, де не можна думати про погане, інакше тобі й будуть приходити погані речі. Але якщо налаштуєшся на хороше — все відразу налагодиться. Я зрозуміла, що потрібно терміново міняти своє мислення. Я не маю іншого виходу.

І вже через чотири дні для мене цей матрацик став найбільш затишним і особливим місцем за все моє життя. Саме тоді я вперше зустрілася сама з собою. З цього моменту у мене почалося духовне зростання».


Дивно, як змінюється тема нашої розмови — декілька хвилин назад ми обговорювали виторг, обороти, фінансові провали, а зараз — матрацик десь в індійській глушині. Але саме він і став відправною точкою в перетворенні Наталії, зокрема — і перетворенні її відношення до бізнесу.
«Щастя є всередині нас. Його не потрібно ніде шукати. Це той вогник, який горить в душі. Але питання в тому, чим ми його підживлюємо. Якщо ми робимо проти себе щось, ми його гасимо. Але коли ми робимо те, що нам подобається, отримуємо задоволення, даємо собі можливість насолоджуватися життям, цей вогник розгоряється сильніше. На те, щоб це зрозуміти, у мене пішло більше 10 років»
Наталія Шмігельська
Нагодувати всю країну
Зараз у Наталії дві компанії. Один з них — для ринку B2B — бізнес по дистрибуції курки. З нього вона починала, але зараз приділяє йому меншу частину свого часу. Друга компанія — це виробництво їжі. Саме цим напрямком Наталя займається ретельніше.
«Ми створили бренди "Готово" і "Фудмама". Саме в карантин запустили ще й інтернет-сайт з доставленням. Це ланчі — готова їжа без консервантів і добавок. Все ручної роботи, домашнє і за дуже доступною ціною. Є й заморожені напівфабрикати: сирники, лазанья, заготовки, котлети — теж ручна робота.

Загалом, ми зробили такий ресторан в масштабах заводу.

Ідея ця прийшла, коли я була вагітна і проходила кулінарні курси. Я подумала: чому я не можу нагодувати всю Україну такою смачною їжею?

Так з'явилася торгова марка "Готово".


"Готово" — це напівфабрикати високої якості. Але насправді не так просто — взяти та переформатувати завод під таке виробництво. Це була ціла авантюра. Проєкт — дуже дорогий, вимагав великих вкладень часу і фінансів. І складністю, яку спочатку ми не врахували, було ставлення споживача до напівфабрикатів. Українців довгі роки годували "котлетами з туалетного паперу". Тому завоювати довіру людей виявилося дуже нелегко. Продукція простоювала на полицях, тому що люди, навіть не куштуючи, не вірили в якість такої продукції. Прогнози з продажу не виправдовувалися, а гроші швидко закінчувалися.

Утримувати завод, поки ми не випустимо новий продукт, — це взагалі окрема історія: я проходила стреси, збитки. Ми робили помилки, тому що я з ринку B2B, з гурту, переходила на В2С, де зберігання продукції — всього 5 днів. Якщо товар не продавався в мережах, вони все це списували нашим коштом. Я мало не стала банкрутом.

Був навіть такий період, що мені чотири рази ставили жахливі діагнози. Вони не виправдалися, але я зрозуміла: життя мені каже, що я щось не те роблю.

І я вирішила поїхати в Таїланд. Там випадково познайомилася з одним просвітленим майстром. І він допоміг мені усвідомити, що я занадто серйозно поставилася до того, що зараз роблю.

Я ставилася до цього як до збитків, а це були інвестиції.

І Наталя усвідомила, що продавала свою продукцію не тим клієнтам. Її споживачі — це кулінарії в торгових мережах. Тоді вона стала пропонувати їм заготовки. «Вони нас рік перевіряли. Але я це все відпустила і сказала: як буде, так і будею». Зараз «Готово» — постачальник напівфабрикатів в кулінарії найбільших торгових мереж України.

А ось «Фудмаму» Наталя придумала трохи пізніше.

«Коли у мене з'явилася сім'я, я зрозуміла, що жінці, яка приїжджає додому в кращому випадку о 7 годині вечора, потрібно приготувати, потім прибрати після всіх, а потім — втомленою лягти спати та встати з ранку на роботу. Це взагалі неймовірно. З одного боку, всі визнали, що жінка теж може бути й лідером, і в рівних правах, але домашні турботи залишилися на ній: діти, шкільні збори й т.д. Тобто чоловік сьогодні виконує ту ж роль, що і жінка в соціальному світі, але негласно в нашій країні всі домашні турботи — на жінці.

І тоді зародилася ця ідея. У нас є і 100% готові ланчі, і такі, які можна поставити в духовку відразу в пакуванні, щоб приготувати — жінка може проявити свою турботу без простоювання біля плити. За лічені хвилини подати, наприклад, лазанью і не мити потім гору посуду.

Зрозуміло, що і самотні чоловіки — теж наш сегмент, і ми про них піклуємося. Ми даємо можливість усім виділити більше часу на себе або на розмови за столом замість виснажливого кухонного побуту».

Не всі повинні бути підприємцями. Найголовніше — бути щасливою людиною
Раптом Наталія згадує 2012 рік. Тоді вона пройшла перевірку на свій підприємницький талант. Героїня втратила всю свою імперію і знову залишилася ні з чим. Але це «ні з чим» було гірше першого досвіду зради подруги. Тоді це було дійсно падіння.
«Мій постачальник вирішив, що я йому не потрібна, що я вже небезпечна, у мене величезний відсоток ринку курки. І він закриває мені всі договори. В один момент мені довелося скоротити 90% свого бізнесу. Залишилася одна філія в Харкові, з якої я починала. Якраз тоді були найжорсткіші маски-шоу. Наїхали з усієї області — всі служби відразу. Я сказала, що не дам ні копійки грошей.

2012 рік у мене був дуже кризовим. У мене була імперія. І все зупинилося. Я не знала, чи зможу я щось створювати ще. Я постійно аналізувала свій успіх: вдалий збіг обставин чи у мене, правда, підприємницький талант?»

Перевірку Наталія пройшла. Переконалася, що талант все ж є. І тому на питання про те, що робити дівчатам, які сумніваються, робити бізнес чи ні, відповідає:

«Не потрібно нав'язувати собі ніякі стереотипи. Не всі повинні бути підприємцями. Хтось повинен бути просто мамою. Комусь це подобається, хтось отримує від цього задоволення. Найголовніше — бути щасливою людиною. Цей гул від постійного вдосконалення, доведення комусь чогось: бути краще, крутіше. Мені здається, це призводить до страждань. Так, гроші — це свобода. Але питання: до яких жертв приходить людина, щоб їх заробити?

А якщо є потреба — треба просто з чогось почати.

Ось у мене був власний бізнес, і в один момент — вже потрібно починати все заново. Цього не варто боятися: почати з малого. Я починала з пари ящиків курки».
Зараз Наталія дуже багато виступає, ділиться досвідом, пише книгу, веде наставницькі групи для підприємців в телеграмі. Це ще один напрямок її розвитку зараз.
«У мене є відчуття, що я вже не вирішую. Наче я виконую те, що мені призначене. Це як якась передвизначеність і я не можу їй чинити опір.

Наприклад, я могла залишитися в Таїланді. Бізнес я веду віддалено, протягом декількох років перебуваю взимку за кордоном. Причин приїхати у мене не було. Але я просто відчувала, що мені потрібно. І у мене відразу з'явилося багато пропозицій на виступ на великих заходах (якщо вони відбудуться, звичайно). Через Інтернет точно будуть.

По суті, як ніби я вже не можу дозволити собі просто лежати на сонечку, віддалено керуючи бізнесом, в комфортних умовах. Я вже не вибираю. Я просто дотримуюся передвизначеності».
Ми говорили близько півтори години. Поки фотографка не підійшла і не попросила прискоритися. Адже сонце вже сідало, а нам дуже важливо було зробити ще кілька фото. Виблагавши ще 10 хвилин, я все ж задала бліцпитання. Як завжди — для посмаку.
БЛІЦ
— Три найважливіші книги для вас?

— Перша книга — це моє життя, за яким я спостерігаю. Через це не сильно мене заворожують чужі історії. Кожному варто звернути увагу на своє життя.

З тих, які запам'яталися — це книга Олега Тинькова. Там є момент, як він продавав бізнес і катався на велосипеді в Америці, придумуючи нові ідеї. Я потрапила в Америку, напевно, завдяки саме цій книзі. Так собі все представила — і це сталося.

Ну і «Два Життя», К. Антарова. Там про все.

— Яка у вас мрія?

— Бути щасливою і жити тут і зараз.

— Якою вас не знають люди?

— Напевно, сумною.

— Якби у вас була одна порада, що б ви сказали своїм дітям?

— Насолоджуватися життям і не морочитися на складності. Сьогодні вони одні, завтра — інші. Немає в житті нічого важливого.

— Є питання «В чому сенс життя для Наталії», але я запитаю по-іншому: «У чому сенс Наталії для життя»?

— Передавати досвід. У мене стільки було вчителів, ситуацій життєвих. І я подумала в один момент: шкода з цим всім померти й не передати це. Неначе безглуздо тоді це все.
Над матеріалом працювали:
Інна Єщенко
авторка, "Рубрика"
Анна Лисун
фото, "Рубрика"
2786
поставити питання героїні

За найкраще питання

ми подаруємо вам футболку

Всі питання будуть задані героїні та опубліковані

    Поставте ваше питання героїні




    Додати коментар

    Такий e-mail вже зареєстровано. Скористуйтеся формою входу або введіть інший.

    Ви вказали некоректні логін або пароль

    Вибачте, для коментування необхідно увійти.

    Про проєкт

    «Попри все. #Небайдужа може» — це серія мультимедіа-історій про жінок, які у важкій життєвій ситуації чи в умовах упередженого стереотипного ставлення знайшли себе заново. Кожна наша героїня — це жінка, яка змогла. Кожна наша історія — це шлях сили і мотивації.
    Проєкт реалізовано в рамках грантового конкурсу від ГО «Інтерньюз-Україна» за фінансової підтримки Швеції та Internews (проект Audience understanding and digital support). Думки, виражені в цих публікаціях, відображають виключно точку зору автора.

    Повідомити про помилку

    Текст, який буде надіслано нашим редакторам: