fbpx
Сьогодні
Спецпроєкт 14:25 29 Бер 2022

"Що буде повномасштабна війна, знав з двох причин". Як сільський вчитель став боронити нашу історію на фронті

З початком повномасштабної війни почалася нова сторінка в українській історії. І наповнюють її не в далеких кабінетах, а на кожній вулиці і в кожній кімнаті всіх українських міст.

English version here

"Рубрика" продовжує цикл "Обличчя оборони України", який фіксує історії тих, хто бореться за незалежність України — тих, хто взяв до рук зброю і хто йде на противника з голими руками, хто лікує, хто евакуйовує і хто боронить Україну так, як може тільки він. 

Владислав Данильченко

"Мене збудив сусід, який дуже добре знає, що таке звуки вибухів…"

"Я був у селі, в якому живу. Це Секретарівка Одеської області, за 30 кілометрів від Придністров'я. Було десь близько шостої, точно не пам'ятаю… Мене збудив сусід, який дуже добре знає, що таке звуки вибухів, він переселенець з Луганської області.

Ми разом вийшли на вулицю і почули, що щось далеко бахкає. Це, здається, тоді із Придністров'я почали бомбити військові частини поблизу. Насправді, у мене тоді був дуже цікавий день…"

Владислав Данильченко зараз на службі у Повітряних Силах ЗСУ. Хлопець не перебуває на передовій, але про його місцезнаходження говорити ми все ж не можемо. Всі свої запитання я ставлю йому телефоном. А він відповідає — Влад з Вінниччини, йому 24 і він викладає історію у школі в селі під Одесою, де його й застала війна. 

"У той четвер я мав їхати у військкомат підписувати контракт з одеською Теробороною. Те, що буде повномасштабна війна, я знав з двох причин. По-перше, я — історик, тому мені було неважко це передбачити. По-друге, путін визнав ОРДЛО.

Я подзвонив в Тероборону, домовився в четвер до них приїхати і в четвер зранку все це почалося. Чесно, я не знав, що мені робити. Паралельно ще й почали з'являтися фейки, що Одесу вже захопили російські десантники. Куди їхати? Як діяти? А я живу в такому селі, з якого дуже важко вибратися. В нас не ходить транспорт, треба йти пішки через поля… 

І тоді я подзвонив у вінницький військкомат, там сказали явитися до них. Ну і ми разом з сусідкою пішли через поля", — розповідає Влад, з чийого тону вчувається посмішка. 

"А я був трошки ватником"

Владислав Данильченко

Гуглити Владові ім'я та прізвище означає гарантовано вийти на БУР ("Будуємо Україну Разом") — волонтерський рух, що організовує табори, на яких добровольці з 2014 року відбудовують поруйноване війною і зводять нове. Нові дитячі майданчики, нові будинки і нове суспільство. БУР підтримує соціальний бізнес, створює молодіжні простори і займається просвітою. 

Його частиною був, та й досі є, і Влад. Хлопець каже — спершу волонтерив у Острозькій Академії та на TEDx у Вінниці. А згодом познайомився з БУРом і відтоді волонтерив лише там, доки це не переросло в роботу. 

"Це було в серпні 2018-го року. Все почалося з "Диво Каяк". Це соціальне підприємництво, яким займається сім'я Дідул (родина, яка започаткувала БУР). Я спочатку потрапив туди, там познайомився з їхньою сім'єю, а я був трошки ватником… У нас почалися суперечки і вони мені запропонували поїхати на БУР-табір в Луганську область і самому побачити, що там робиться

Тоді я поїхав в прекрасне місто Новопсков Луганської області, яке, до речі, сьогодні окуповане. І на власні очі побачив, що робить БУР, що робиться там, і тоді захопився БУРом, захопився сім'ями, в яких я працював. Підтримую контакт досі з багатьма із них", — ділиться Влад. 

З тих пір хлопець почав волонтерити на таборах регулярно, аж поки не став одним із менеджерів програми. На БУРі Влад пропрацював пів року, а тоді його призвали в армію. Він каже — якби не армія, то, можливо, він і зараз працював би там, але під час служби віднайшов власний шлях впливати. На його думку, навіть трохи егоїстичний. 

"Я так собі думав: ото колись постарію і піду працювати у школу"

Владислав Данильченко

…після цих слів Влад починає сміятися. У свої 24 він вже здобув статус вчителя. І тепер чи не найбільший його біль під час війни — поганий зв'язок, через що за місяць він зміг провести лише два онлайн-уроки для своїх учнів.

"Я був на строковій службі. І насправді я мрію, щоб її ліквідували в Україні. Я взяв звідти багато корисного. Як мінімум, саме на строковій службі я вирішив бути вчителем і конкретно в сільській школі.

Я служив в роті охорони. Моя служба полягала в тому, що я заступав на варту і охороняв склади з озброєнням. На варті заборонено спілкуватися з кимось і заборонено ще багато-багато речей. Вночі можна дивитися на зорі, про щось думати. І так як в армії проблем багато, я думав про ту, яка найбільше мене хвилює. І що найбільше я можу зробити. 

І тоді я зловив себе на думці, що чуваки, з якими я служу, особливо чуваки з села, ведуть себе неприйнятно для мене якраз через те, що у них не було якісної освіти. Як правило, в більшості з них. Я подумав, що саме так можу впливати на Україну — викладати. Хоча, я думаю, тут набагато егоїстичніша штука — бажання повпливати на людей, які мене оточують, через освіту", — розповідає Влад. 

Владислав Данильченко

У серпні 2021-го хлопець почав викладати, а в лютому 2022-го повернувся до ЗСУ. Від моменту закінчення його строкової служби минуло трохи більше року.

Я питаю, що він зробить, коли повернеться додому після перемоги. Влад трохи думає, а тоді:

"Перше — я точно поїду до себе в школу і зустрінуся зі своїми учнями. Друге — я замовлю трав'яні чаї від "Моїм. Рідним". Це найкраще, що взагалі є! І третє — я, напевно, думаю одружитися"

Матеріал підготовлено в рамках реалізації грантового конкурсу від ГО "Інтерньюз-Україна" за фінансової підтримки Швеції та Internews (проект Audience understanding and digital support). Думки, виражені в цій публікації, відображають виключно точку зору автора.

Матеріал підготовлено в рамках реалізації грантового конкурсу від ГО

3
5831

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Такий e-mail вже зареєстровано. Скористуйтеся формою входу або введіть інший.

Ви вказали некоректні логін або пароль

Вибачте, для коментування необхідно увійти.

1 коментар

спочатку нові
за рейтингом спочатку нові за хронологією
1

Ця кривава війна рашистської імперії зла йде не скільки за території, як за саму історію. Бо як ще казала їх катька друга шолудива, що з такою їх дикою історією, яка у них є, неможливо виходити в світ. Тому вони і вкрали нашу, переписавши зі своїм придворним лакеєм міллером все під себе, знищивши навіть і саму згадку про Україну. Тому і тепер кровожерливий карлик пуйло так осатаніло веде цю свою війну саме за історію, чому доказами є і всі його божевільні істерично «історичні» опуси відносно нас і ролі їх орди, по суті, якою вони так і залишилися ще з часів чингізидів, намагаючись знищити нас, як націю, як народ, перевершивши в цьому садизмом і цинізмом з їх рашистським нацизмом навіть нацизм гітлерівський, чому докази рашистських злочинів і з Києвом – «Матір’ю міст руських», коли пуйло намагається вбити саму матір, і з Харковом, і з Черніговом, і з Сумами, і з Маріуполем, де один роZZійський генерал на питання мера «нащо ви це робите», цинічно відповів «щоб нас боялися». І так звана їх «денацифікація» має мету забезпечити панування їх руZZкого нацизму над усіма іншими народами. Але можна перетворити наші міста на купу каміння, можна захопити і окупувати це каміння, та душу нашого народу, нашу культуру, наше коріння, нашу волю та дух їм не підкорити вже ніколи. Проте тепер вже і ніхто не скаже, що ми, нібито, «один народ», та «брати», бо братів не намагаються так тотально знищити своїм проти нього цілеспрямованим геноцидом. А тому ми безперечно переможемо цю орду знову, і перемога буде за Україною! Слава Україні! Героям слава!

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: