fbpx
Сегодня
Кейсы 15:00 23 Сен 2021

"Коворкинг на селе". Как на Львовщине одним пространством оживили громаду

Активисты запустили настоящую цепную реакцию, решив превратить местный сельский клуб в современное пространство. Рассказываем, как им это удалось (укр.)

English version here

Село Красів — звичайнісіньке село на Львівщині. До недавнього часу воно трималося на трьох китах — церква, цвинтар і лазня. На просторах України таких сел можна нарахувати чимало — місцева влада, впевнена у своїй непохитності, відсутність нормальних доріг, сумнівний бізнес, щоденна підліткова "туса" на автобусній зупинці, розчарування мешканців. А ще — спорожнілий сільський клуб.

Але жодні зміни не відбуваються самі собою. Львів'янка Світлана Крижанівська-Блінова з проблемами Красова була знайома не з розмов. З дитинства вона приїздила сюди до дідуся і бабусі, але на будівлю сільського клубу звернула увагу вже дорослою: те, що колись було осередком культурного життя Красова, практично не використовувалося більше 10 років. За документами Народний дім нібито існував, по факту ж його будівля була доведена до жахливого стану. Світлана вирішила, що сільський клуб Красова треба перетворити на коворкінг для місцевих.

Народний дім у Красові до ремонту

Навіщо селу коворкінг?

Перетворити занедбаний Народний дім на сучасний простір європейського рівня стало метою молодої активістки. На втілення у життя амбітної мрії пройшло два роки. А допомогли їй в цьому друзі, команда однодумців і небайдужі мешканці громади.

На створення коворкінгу, замість звичного, але вже неактуального клубу, львів'янку надихнула одна із закордонних подорожей. Це була освітня поїздка від Інституту лідерства Українського католицького університету до Польщі та Німеччини. Там Світлана дізналася, що по всій Польщі бібліотеки перетворюють на мультифункціональні простори, у яких знаходяться місце і час для освітніх курсів і майстер-класів, конференцій та гуртків за інтересами, активностей для дорослих і дитячих забав. До прикладу, до варшавського коворкінгу, створений на території бібліотеки, мама може прийти на робочу зустріч, а дитиною в той час там буде займатися аніматор. 

"Якось мені прикро стало, — розповідає Світлана, —  що у великих містах для людей є багато можливостей, а в Красові всього цього немає. До того ж, переобладнаний на коворкінг клуб можна було б здавати в оренду для виїзних сесій, наприклад, львівським ІТ-компаніям. Так він зміг би заробляти на себе. Звичайно, у місті є багато своїх локацій, але село має свої плюси: тут, серед лісу, можна одномоментно і відпочити, і плідно попрацювати, адже вихід за звичні межі завжди сприяє новому, нестандартному баченню".

Світлана Крижанівська-Блінова

Перший поштовх до змін

Для того, щоб розпочати втілення проєкту у життя, у першу чергу залучилися підтримкою громади. Це вийшло не одразу. Від початку ідею коворкингу сприйняли у селі не всі: одних лякав новий і незвичний формат, інші розповсюджували чутки про особисту вигоду ініціаторів. Суттєвий спротив команді Світлани створила й тодішня депутатка — її зовсім не влаштовувала поява дієвих "чужинців" на десятиріччями одноосібно контрольованій території. 

Втім, обговорення ініціативи щодо перебудови закинутого будинку культури підняло на поверхню всі сільські проблеми, в тому числі і незадоволеність існуючою владою. Виявилося, що миритися і далі з її свавіллям, як і з занепадом села, більшість красівчан все ж таки не згодна. Справа дійшла до безпрецедентного рішення — вперше на території львівської області громада Красова відкликала свої повноваження у депутатки, яка їх не влаштовувала, і передала їх одному з однодумців Світлани  — колишньому атовцю Юрію Думичу.

Отримавши підтримку сельчан, Світлана вирішила податися з ідеєю коворкінгу на конкурс проєктів місцевих ініціатив, який щороку проводить Львівська обласна рада. До презентації проєкту підійшли творчо, адже конкуренція була шалена — у конкурсі брало участь кілька сотен інших пропозицій. Проєкт назвали "Перетворення сільського народного дому на сучасний коворкінг", до заявки додали фотографію того, що є зараз, і візуалізацію майбутнього дизайну. Дизайнерів, які допомогли з розробкою інтер'єру, знайшли через соціальні мережі — Світлана розповіла про свою ідею у фейсбуці і написала, що шукає дизайн-студію, яка б могла розробити для них макет. Одна агенція відгукнулась і розробила дизайн безкоштовно. "Серед 300 проєктів ми посіли 14-те місце. Усі, хто ухвалювали це рішення, ставили нам дуже високі оцінки", — пишається перемогою громадська активістка. 

Проєкт, який розробила агенція A.Space

"Ми надали цій історії публічності, і люди нею перейнялися"

Однією з умов реалізації проєкту стало співфінансування. До коштів, які виділяла ЛОДА треба було зібрати ще 75 тисяч гривень громадських внесків. 

"Ми ці гроші збирали буквально з миру по нитці, — згадує Світлана, — Наприклад, я публікувала свою світлину на день народження і писала, що мене можна привітати, скинувши гроші на коворкінг. Люди, які раніше навіть листівок мені не надсилали, скидали на картку по тисячі гривень. Ми надали цій історії публічності, і люди нею перейнялися. Говорити про свою ідею голосно — важливо, це значно збільшує шанси на успіх". 

Ще одним джерелом коштів стало ноу-хау, винайдене командою активістів: побачивши, що проєкт є цікавим для потенційних орендарів, Світлана запропонувала їм оплатити бронювання коворкінгу прямо зараз, а потім, одразу ж після ремонту, заїжджати туди працювати. 30 тисяч гривень зібрали жителі села — і це нечувано велика сума, яку колись вдалося зібрати в селі, бо, наприклад, на церкву, яка є основним об'єктом, яким зазвичай переймається громада, збирається значно менше.

А коли в ЛОДА, посилаючись на пандемію коронавірусу, почали затримувати виплату гранту, Світлана не розгубилася і тут — написала лист до голови ЛОДА, зібрала по селу підписи і відправилася на засідання комісії, де регулювали це питання, з настійним проханням не затягувати фінансування: 

"Бо це був перший кейс, коли реально наша громада повірила  в майбутні зміни і припинення ремонту могло дуже сильно взагалі підірвати довіру як до нас, так і до влади взагалі".

За час довгого ремонту не раз хотілося опустити руки. Ремонт виявився значно сладнішим, ніж планувалося, треба було вникати і контролювати кожну його стадію. За цей час Світлана, яка закінчила журфак і є фахівчинею з комунікацій, навчилася розбиратися в тріщинах на стінах, у стяжці підлоги, у різновидах матеріалів, у встановлені підвіконь. 

Однією з найважливіших складових успіху проєкту жінка вважає те, що до ремонту приміщення вдалося залучити місцевих жителів. "Якби ми виграли грант на мільйон доларів, збудували триповерховий коворкінг і сказали, що ось — це новий клуб, то в невдовзі б стіни розмалювали, чи ще гірше — побили вікна. Тому й важливо було працювати разом із селянами, аби кожен з них цінував свій внесок у спільну справу і відчував, що "Коворкінг на селі" створений ними і для себе ж. Так вже ніхто не зможе поставитися недбало до нового приміщення чи казати "та його все одно потім продадуть, бо це не для нас". Ні, це соціально-відповідальний проєкт, це громадська власність, цей простір — для людей!".

Навіщо приїжджати працювати у село?

Від задуму до реалізації проєкту минуло два роки. А від відкриття співробітні до перших клієнтів — два дні. За весь час концепція "Коворкінгу на селі" не змінилася, вона є такою, як і була, і вона спрацювала. "Тобто, — каже Світлана, — реально люди приїжджають, платять кошти за це, щоб орендувати у нас цей простір, хоча за ці гроші у Львові є безліч пропозицій, більш розширених і комфортних. Але в нас є суттєві переваги — це ліс навколо, це сільська атмосфера, це, коли ти працюєш, то повністю відмикаєшся від того навколишнього середовища, до якого звик. Проїжджають коні, пролітають гуси, тут реально класна атмосфера!".

Світлана і сама, коли навідується до рідних, приходить сюди з ноутбуком попрацювати. Для командних зборів тут є ізольована переговорна кімната, 30 стільців, 3 двометрових стола під вікнами, 2  — у переговорній і ще 1 — дитячий. Є екран, проектор, фліпчарт, колонка та мікрофон. Ще одна родзинка нового коворкінгу — велика бібліотека, якою дуже пишаються активісти. У ній понад 500 сучасних книжок — від художніх до нон-фікшн та мотиваційних. На запит щодо поповнення полиць відгукнулося більше 100 людей, які надсилали книжки зі всієї України. Їх можна читати у коворкінгу, взяти на день з собою або ж відкрити собі абонемент у бібліотеці. Під час сесії можна приготувати собі чай (джерельну воду можна набирати прямо з крану!) і пригоститися ласощами, які готують місцеві господині. Є місце для майбутньої кухні, сучасні вбиральні і…. навіть душ! Тож сюди можна приїхати на велосипеді, припаркуватися і працювати. Комплекс відкритий до співпраці весь рік, навіть, якщо треба, і на свята.

"Коворкінг на селі" освоює компанія "Try It Agency"

"Зараз, (а ми тільки відкрилися), коворкінг має 3-5 оренд на місяць, це поки що не дуже багато, але прийшло розуміння, що нам потрібен менеджер з продажу, а не тільки голова народного дому, я особисто не все встигаю, бо маю у Львові основну роботу", — ділиться Світлана.

Перший жіночий ветеранський простір "Рехаб" із виїздною сесію у "Коворкінгу на селі"

А що ж громада?

Для самої громади новий коворкінг закрив багато потреб: це єдиний світський простір, де можна що-небудь робити. Тут відбуваються громадські слухання, працюють дитячі гуртки, збудовано невелику сцену для свят, на черзі — облаштування тераси для літніх дискотек. Селяни і мешканці навколишніх громад користуються "Коворкінгом на селі", звичайно ж, безкоштовно: як для роботи, (наприклад, недавно ГО "Львівське Опілля", яку очолює Світлана Крижанівська-Блінова, спільно з "Акселератором зайнятості для ОТГ", виграла конкурс з проєктом, який вміщує в себе 10 стартапів місцевих мешканців), так і для дозвілля. Коворкінг заробляє на себе сам, скажімо, якщо треба придбати канцтовари для дітей, то вони оплачуються з грошей за оренду простору. 

Гурток з журналістики

"Коворкінг на селі" підштовхнув до активних дій і самих Красівчан, зараз у селі будується сільська зелена садиба, де можна буде поїсти і переночувати. А ГО "Львівське Опілля" розробило стратегію розвитку ОТГ і львівського опілля, де зібрали всі основні бізнеси, які тут працюють і мають тенденцію до зростання. Активно просувається місцевий туризм — члени ГО встановили у звичайному селі, яке раніше занепадало, туристичні знаки, розробили 25-кілометровий еко-маршрут, який промаркували за чеською міжнародною системою, поставили двомовні інформаційні стенди про всі цікаві об'єкти в Красові і найближчих селах.

Уроки для сіл: як перетворити пустку на двигун розвитку?

Пусті, нікому не потрібні приміщення є чи не в кожному українському селі. Що потрібно, щоб розбудити громаду і перетворити їх у корисні простори? Спираючись на власний досвід, Світлана Крижанівська-Блінова пропонує своєрідний чек-лист:

  • 1. Команда

Потрібно знайти людей, кому це сильно потрібно. Без небайдужих членів громади та ініціативної групи далі ідеї справа б не пішла. Семеро людей, які два роки тому повірили, що можна змінити село, просто перевернули його з ніг на голову. Ми разом працювали з юристами, ходили по судах, організовували збори підписів і збори села. Пишаюся, що я змогла бути в такій команді. 

Але не слід забувати і про те, що буде з проєктом після того, як всі, здавалося б, вже відсвяткували перемогу. Спочатку я думала, що закінчиться ремонт і наш проєкт заживе сам по собі, а керівник нового народного дому зможе впоратися з ним сам. Ні, роботи і після ремонту дуже багато, пустити все на самотік не можна. Наприклад, традиційний стиль народного дому — це драповані штори і гламурні крісла; можливо, комусь у громаді таке теж могло б спасти на думку, але ці атрибути вже морально застаріли, тенденції змінилися. 

  • 2. Концепція

Без концепції все застопориться ще на стадії ремонту. Ми розуміли, що "Коворкінг на селі" не буде місцем для концертів чи театру, тобто нам не потрібна велика сцена, яка зазвичай є в народних домах, нам потрібен мультифункціональний простір для подій, і, відповідно, планування народного дому відштовхувалося від цього. Знайти дизайнера насправді не складно. Нам вдалося залучити на дружніх засадах людей, яким теж було важливо реалізувати якісь свої ідеї у соціальному проєкті. 

Дуже важливо відшукати якусь нішу. Сільські будинки культури з вишитими рушниками і портретами Франка і Шевченка, у яких нічого не відбувається, крім святкових концертів, вичерпали себе, вони не потрібні молоді. Молодь хоче тусити в приміщеннях, у яких їм комфортно.

  • 3. Ресурси

Потрібно знайти союзників — серед бізнесу, серед влади, для того, щоб знайти гроші на реалізацію задуму і подаватися на проєкти. Придумати якусь класну концепцію, наприклад, як у Львові зараз розвивається перетворення бібліотек в медіа- та наукові лабораторії. 

Чому такі локації потрібні Україні? Тому що вони запускають громадські організації, запускають стартапи. Коли молодь захоче сісти і поговорити, вона може зробити це там. А коли в них на це є тільки зупинка, яка придатна лише для того, щоб випити пива, це ніяк не сприяє розвитку, До того ж, наш коворкінг притягує цікавих людей, які є фахівцями в різних галузях. Я дуже мрію, що ми зробимо найближчим часом в селі тренінг з фінансової грамотності, щоб люди, до прикладу, розуміли, що одна пачка цигарок на день за рік дорівнюватиме двотижневій поїздці за кордон, де можна повністю перевернути свій світогляд. А якщо п'ять років відкладати гроші замість тієї ж пачки сигарет, то через сім років можна вийти на пасивний дохід, який покриє повністю потребу в харчуванні — ці гроші можна заробляти просто з відсотків у банку. 

  • 4. Бажання творити і ділитися

На першому курсі я потрапила на роботу в міську раду і багато там пропрацювала. Саме тоді я зрозуміла, що робити якісь класні речі просто так, коли ти на них не заробляєш — це нормально, і це, насправді, дуже сильно надихає і заряджає. Особисто я після цього проєкту, стала іншою людиною, я стала сміливішою, готова просто перевертати гори, в інших, складніших проєктах. Усе це забирає дуже багато сил, але й дуже надихає. 

Також у селі я веду гурток журналістики, ми з дівчатами зробили інстаграм-сторінку села, яка також сприяє його популяризації. Я згадую себе маленькою, коли я теж відвідувала такий гурток, він дав стільки корисного, що тепер я, у свою чергу, хочу всі ці знання і емоції віддати комусь іншому. Я почала ходити на нього у 8 класі і навчилася більшому, ніж на журфаці. Він повністю змінив моє життя і визначив мою професію. І якщо наш "Коворкінг на селі" чи гурток допоможе хоча б одній дитині в селі стати успішною, я буду дуже-дуже щаслива.

Рубрика:
Кейсы
1
7581

Если вы нашли ошибку, пожалуйста, выделите фрагмент текста и нажмите Ctrl+Enter.

Добавить комментарий

Такой e-mail уже зарегистрирован. Воспользуйтесь формой входа или введите другой.

Вы ввели некорректные логин или пароль

Извините, для комментирования необходимо войти.
Загрузить еще

Сообщить об опечатке

Текст, который будет отправлен нашим редакторам: